Серпент Ґео

Реальність безглузда утілює з марева сни, Повсюди скловата, й пилюка вкрива арматуру; Спливають травневі, останні уламки весни, Під шепіт абсурдів, реальності рвану фактуру Об'єми не вміщують спалені сіті судин, І скроні стискають тернові обійми мігреней. У черзі сторонніх стоїш, споконвічно один, Проводячи поглядом, спраглим, примари дуеней. І все пустота, поміж ребер сирий вітрюган, Між вікон напів уцілілих, в притворі Вальгали. Там пісню Альцгеймера тягне іржавий тиран, І ракку богів сплюндрували розбещені галли. Обілгані стяги Нібіру прикрасила аспидна кров, Завісу розірвано в дрантя, що видно поза́клей. Шість джокерів дурня, туринський священний покров, Дирява Егіда, й на кірасі десятка пентаклей. Заліз на трибуну розбещений охлосом біс, Та й пре на амвон перехрещений Іродом «мазур». І Браму в вівтар вириває з іржавих завіс, Й ефір калатає відточений в диспутах пазур. СвинцеВІЇ хмари вкривають собою Поділ Весільної сукні столичних борделей Содому, Між греків й варягів кульгає...