Мольфар

Злітає хижий птах, й здіймає до небес Гіркі ухвали жаху, смерті та страждання, Що впадуть на чоло скорботним басом мес, І обірвуть назавжди смертних сподівання. Змарнілих тіней на землі сирій, Що крадучись ідуть руїнами нічними… Та вгледів птах в імлі допоки цілий стрій,- То дивиться, за обрій, мольфар його очима. Простори пустоші сніжять, - засвічені зіниці, Спітнілі пальці крутять забуті древні мудри, Щоб з пазурів, з небес вгатили блискавиці; Се край де смертні всі, хоч брахмани, хоч шудри… Ось хижий птах пірнає, стрекочучи крилами, І скрекіт той страшніше, ніж морок неньки - ночі, Та поспіхом шукає в руїнах льохи й ями, Притулок тут останній зустрінуть поторочі. Залізні знаки дивні промінням простір «чують», Ворожі чорні тіні пірнають в звіра пащу, Й захищені бронею колонною чатують, Та жалом обирають вколоти здобич кращу. Збирається по ланкам, мов гусінь, й пре колонна, Що в череві ховає ворожі темні душі, Та жалять блискавиці, від тімені до лона, Лишаючи по собі згорілі,...