Безлика порцеляна
Облич безлика порцеляна,
Та погляди пусті, ворожі,
Від смутку вицвілі рум’яна,
І Ви тепер на осінь схожі.
І білі руки, мовби віти,
Поблизу мерзлої води,
На повивальний саван квіти
Кидали, кличучи біди.
Шукали виправдань весні,
Торкання крил його чарівних,
Та він розтанув уві сні
В буденних хвилях божевільних…
Та Ви ідете все ж за ним,
З порожнім серцем крижаним…