Скафізм

by Дмитро Козій

Мов черепаха догори ногами, Закуте тіло між двома човнами. Годований лиш медом й молоком, Шістнадцять днів, юнак, Дрейфує тим човном. День... Пробуджує свідомість дика мука, Дні просочені смородом живого трупа. Очей рубіни вже не бачать днини, Лиш пекельно криваві полонини. В кінцівках розрослась Содома, Бенкет личинок та нестерпна втома. Черево-червивий плід Едема, Чужі гріхи спокутує не Єва. Катований, змушений зізнатись, У тому, чого робити не посмів. Його до смерті привело кохання, Гучний наклеп-від тої, кого любив. Ніч... Не видно сяйва зірок, лиш чути крик, З каяттям молитва потемки звучала. Відлунням пронеслась та мить, Коли на зраду проклинав кохання. Серце билось вивертаючи життя, Агоній сльози потекли щоками. Страчений-сповитий роєм мух, Востаннє очі в муках закриває.

← Back to «Дмитро Козій»