Сон №739
by Дмитро Козій
Сотні в полі мов хрести,
стоять в ряди пусті млини.
Тополі височіють до небес,
їхня тінь приховує овець.
Ясна свідомість зачаровано гляділа,
рясний пейзаж вганяв у ступор тіло.
Ген гнуть вітри, млинів чималі крила,
зграя бугаїв невпинно в даль летіла.
Жереб долі крутив сухе веретено,
осоння в тінь овець зганяло стадом.
Скільки не ходи вернешся все одно,
на стежку між тополь чудесним садом.
Й немов у вир стягло все за одну мить,
реальності повстала тьма безмежна.
Я був лише спостерігачем картини,
в тюрмі із плоті що для душі смертельна.