Засни
by Дмитро Козій
Спи.Засни.
Й побачиш ти...
Як небосхил спада додолу,
й у марині злітає в верх
птах порцелянового роду.
Крил передзвін вкрива лани́,
й посеред квітчастого поля
стоїш і бачиш в далині
як розквітає божа врода.
Її дрімучі чорні коси
немов небесний схил в ночі.
А темно-темно бурі очі,
пронизували до душі́.
Під лезами рясної зливи,
що так підступно почалась.
Вона повстала в танці сміло,
між крапель мано́ю зняла́сь.
І абсолютним провидінням,
в душі́ зали́ши́ла свій слід.
Немов хто янгола блідого,
спустив із неба у той світ.
Проснись...
У фатальнім розумінні
невзаємності чуття.
Примара стала ідеалом,
що так жадав усе життя.