Навіяне весною

Списами велетнів у ранній лісосмузі стоять величні сосни в запашній весні. Ще не дотанули міцних морозів льоди, а вже в осонні квітнуть перші медунці. Лежу я серед поля в сонця сяйві, у небі чути сумовитий граків клич. А під закритими очима моря барви, і по теренах вітер хвилями шумить. Далека течія навіє сонних марень, розчинеться свідомість у пітьмі. Й чим нижче до землі живіє тіло, тим ближче до небес душа летить.