Немов завтра прийде смерть

тягнусь до неба прирісши до землі мене так манить їх мінливий стрій вздовж лісу відображена в сітківці далечінь рябить але в ній обриси твої — вся ти і це приносить втіху щороку що хвилини й що секунди зникаєш ти у світі тихим "ні"  й з'являєшся квітучим садом цвіту магнолій у яскраво барвнім дні і поки плине час — що хвилі ти натякаєш всім своїм єством що я існую тут понині — понині ти живеш зі мною споглядаючи мінливість в якій розчиняється небесна твердь  говориш — живи так немов би завтра за тобою прийде смерть