А місто не спить...

А місто не спить, місто кохає, простирадлом провулків сплітає вузли. Районні кокетки тенета сплітають в нічному напливі хаотичної тлі. Це місто не спить, воно в тьмяні буяє розмаїттям віконних атракцій і драм. То в жар, то в холод самотній кидає, немов дешевий бульварний роман. У прянім диму цигаркових фантазій майорять ліхтарі на Південнім мосту. Тіні повільно з фасадів зникають, від бруківки залишаючи звук. Готичні споруди доводять до збуди, чути органних труб сомнамбулічний етюд.  Поруч збави радянських фасадів колажами балконів провадять до сну. Але місто не спить, і не збирається спати, світанок підійме метушливу юрбу. Й золотим відблиском від куполів Лаври пустить зайчиків по рясному Дніпру. Так... Я знаю, що Київ не спить, тому що з тобою в нім проводжали останні зірки, зустрічаючи перші ранкові трамваї.