Високі жовті квіти

доки високі жовті квіти\ ростуть,\ сонцем пригріті,\ на полях між Тисменицею\ і Галицьким перехрестям,\ і перед хрестом ще досі складають\ обітниці вірності ти, окутана у вранішній тиші —\ пиши мені безперестанку!\ ні, не вірші.\ достатньо цієї\ Метафоричности. пиши мені, "як я?" і "де я?"\ яку божевільну ідею\ вродила хвора моя голова.\ лови протяжність вітру,\ що гуляє наче істинний шибеник\ між столітніми шибами. шипами торкаються квіти пальців твоїх\ і сміх роздирає малинове горло,\ що гордо взиває моє ім'я,\ повіки вкривають пилком повіки\ з-під яких погляд твій — наче мед: Солодкий від спогадів\ Гіркий від бувалости\ Липкий, наче наші останні...\ Обійми!