Дощ над Босфором

дощ над Босфором\ падає, як монети з кишень імперії,\ які так і не встигли витратити\ на богів\ звитягу\ чи каву. краплі дзвенять по куполах мечетей,\ наче невидимі сурми,\ нагадують: імперії теж ржавіють,\ як залізні мости,\ що з’єднують континенти,\ але розтинають береги. у калюжах блимають\ відбитки візантійських ікон та мозаїк,\ обличчя святих розмиті,\ наче їх перемалювали сучасні митці.\ рибки пам’яті виринають на секунду\ і ховаються знову,\ бо бояться підошов туристів,\ що плутають святість із сувенірами ця злива знає все –\ султанів, що боялися прокинутися без армії;\ вигнанців, які називали цей берег останнім;\ каравели, що йшли за прянощами,\ і підводні човни, що йшли за тишею;\ поетів, які закопували рими\ у ящиках з корицею,\ щоб хтось колись відкрив\ і здригнувся. а я торкаюся цієї води –\ і відчуваю, як вона тепліша\ за мою кров,\ ніби це сама земля говорить:\ «твої ноги стоять на кістках історії». бо Босфор плаче не про сьогодення,\ а про всіх,\ хто жив і помер...