міф про приборкання землі

пацифікацію проводять сьогодні знову,\ так, як села загинули,\ покриті хащами плодів\ давно померлих істот, —\ то тепер забирають спогади,\ вилучають вервички,\ щоб більше ніхто не міг порахувати\ своїх втрат. а тим часом ніч дихає легенями міста,\ втомлені вулиці спазмують,\ наче травмовані артерії.\ трамваї підвозять залишки тромбів,\ щоб ще трохи тримати\ кругову оборону.\ тиша триває лише коротку мить,\ поки мороз\ знімає відбитки подихів з вікон.\ серце міста працює на дизелі,\ що стукає у ритмі підліткового рок-бенду\ на честь усіх, хто не дочекався світанку. пацифікація пульсує в кожній батареї,\ у м’якоті хліба,\ у тихому скрипі дверей,\ де замість агіток — цвіль.\ люди навчилися дихати рівно,\ говорити «все добре»,\ навіть коли вулиці\ нагадують розтин:\ розріз і нутрощі,\ зашиті ниткою з вогню. десь біля вокзалу\ бабуся продає білі гвоздики —\ завернуті у ранкові газети\ (бо мережі давно вже нема).\ «Ми перемогли!\ Мир прийде на цій землі!» цей мир завжди пахне...