На берегах старого Борисфена

На берегах старого Борисфена, В часи незвідані для нас, Жила істота невгамовна, Яка любила красти час. Вона була безжальна та жорстока, Емпатії не мала ніц, Із горя інших насміхалась, Було їй байдуже на всіх. Жахлива була ця істота, Любила нести людям біль, Вона жадала слухать пісні Із криків тих людських створінь. Всі почуття живих їй бридкі, Вона руйнує їх усіх, Щоб подивитися в чергове Страждання тих земних створінь. Проте не врахувала та істота, Що не усе під владою лежить, Любов була їй недосяжна, Це почуття не притупить. І най ти будеш грізний перець, Беземоційний, черствий, злий, Але та рокова панянка Тебе поглине, тільки стій... У вир затягне вона знатний, Навік закрутить тебе в нім, І всі твої діяння лячні Вже не врятують, тільки стій... Вона — твоя це протилежність, Огидне їй усе в тобі: Уся та злоба, грішність, черствість Всі їй бридкі, гидкі, чужі. І от, в ім'я цього кохання, На все ти здатний вже піти, Щоб тільки бути поруч з нею, В ній є все те, чого нема...