Contra spem spero!

Contra spem spero! Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота! Чі то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні́, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! Я на вбогім, сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих горячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть, і настане Ще й для мене весела весна. Я на гору круту кремьяную Буду камінь важкий підіймать, І, несу́чи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать. В довгу, темную нічку неви́дну Не стулю́ ні на хвильку очей. Все шукатиму зірку прові́дну, Ясну вла́дарку темних ночей. Я не дам сьому серденьку спати, Хоч кругом буде тьма та нудьга, Хоч я буду сама почувати, Що на груди вже смерть наляга. Смерть наляже на груди важенько, Світ застеле суворая мгла, Але дужче забьється серде́нько, — Може, лютую смерть подола. Так! я буду крізь сльози...