Білий Бог
by Ніколассон
лютневі дороги —
порожні, самотні і сірі.
холодне сталеве небо кінця зими.
не буде нічого, щоб дати усім по вірі,
не буде нікого, щоб "я" обернути в "ми".
ворота із вотчини Білого Бога —
тут же.
з підталої криги, стемнілої від нещасть,
відкинувши спогади, скресне остання мужність,
потрібна для того, щоб вийти в майбутній час.
рядами дерев, що стоять у німій пошані,
рипінням заметів, вітрами, що рвуться в ніч,
зима підбирає слова для свого прощання,
покірно приймаючи знаки останніх днів…
нічого не лишиться — тільки фантомні болі.
як тіло, яке підіймéться на сьомий горн,
зима помирає. і цим замикає Коло.
чекаючи Суду
на славу і гнів Його.