Дівчина-хімік 🧪

Бути поетом – значить, чаклувати, Розробляти закляття, мов розробляють ліки. Доки усі прості смертні втикають у чатах, За моніторами тліють літературні еліти... За моніторами тліють, згораючи, мов комети, Творять заклинання, як тролі творять комменти, А потім кинжалом встромляють їх в людські душі, І наче нічого не сталось, сидять собі непорушні... Поет може бути льотчик, а може художник, Із поезією можна все навкруги ототожнити... Я знав одну дівчину, що душу на побут не виміняла, Так ось вона ототожнила поезію з хімією... Над нею небо кольору мідного купоросу, Дивні реакції в серці викликало її волосся, H2О закипало у тілі , не вистачало О2, М'якенька, мов aurum, тверда, мов залізна руда... Голос її звучав тихо й водночас лунко, Вона - поетеса, поетеса – значить, чаклунка. Як нерви, скипав її казанок з реактивами І з римами... І щось вона там мішала в своїх пробірках... Ставало солодким те, що спочатку гірко, І стискалось у цятку те, що спочатку Всесвіт, Вчителька в школі — коро...