by Ростислав Кузик

із серця було сплетено мотузки для найвищих дзвіниць коли хтось вмирав і слід було бити на смерть — тільки тоді дзвонарям шкіри не рвали прислухайся: котиться відлуння сльозу наздоганяючи це воно у грудях моїх тепер поселилось: скалічені долоні слізьми промиваю

← Back to «Ростислав Кузик»