×××

першого літа він бере свою старість на вила і закидає на горище – нехай лежить до зими другого літа хмільно співає про свою зрілість і дивує мешканців кнайпи – вони ще ніколи не чули таких журливих пісень третього літа він веде свою молодість посмикуючи ланцюг – на забій із випадковими подорожніми вітається так ніби пам'ятає хто вони четвертого літа щодня заглядає у поштову скриньку чекаючи на газету у якій міг би прочитати про своє дитинство наступного літа снить своє небуття – вранці ледь-ледь виборсується зі сну того ж літа впихає свою пам'ять у слоїк і закопує у саду невдовзі він знову входить у сон але тепер мов у нове помешкання – пам'ять йому уже не потрібна через багато літ коли ми розминемось в землі я дивитимусь як його сліди замітає сніг – хай лежать тут до наступної зими хай лежать тут до наступного літа