×××

by Ростислав Кузик

усі дзеркала у місті завішали чорними ряднами а ніхто й не дивується люди ходять похиливши голови лише іноді якийсь чоловік розпачливо роззирається смикає перехожих за рукави вигукує випитує де ж йому знайти своє відображення йди собі чоловіче кажуть люди не бачиш-бо у нас тут щодень похорони дзеркала мають бути запнуті усі дзеркала в місті давно заслолені люди вже й забули як виглядають їхні обличчя лише іноді якийсь чоловік вигукує й випитує  шукаючи своє — аби зазирнути собі в очі і пересвідчитись що це не його сьогодні не стало після чергового обстрілу

← Back to «Ростислав Кузик»