Всередині

падали з гойдалки розліталися згодом сигналами синапсами перегукуваннями з того боку провалля очниць до скреготу чорної порожнечі здичавілі тіні думок шкряботять нігтиком  із середини черепної коробки рвуться назовні роздираючи буття виплескуючись сподіваннями не пам'ятати просочуються крізь пори світлячками темних історій про червоний смак адамових яблук солоний схлип теплої шкіри бо тіло ще зберігає дотик і намагається намацати по ньому у темряві обриси звуку імені шкіра густої води напружується немов жінка у пологах за хвилю до неповернення хлюпає зойками у нескінченних спробах згадати того хто дивиться і ти дивишся і хтось дивиться тобою крізь дірки зірок — рани що вічно кровитимуть світлом допоки ти не згадаєш усе тоді береш тишу ліпиш із неї подобу мови і жбурляєш камінчиком у глибини космосу розходиться колами мерехтливими імпульсами проростає відлунням жагучої спраги вивертаючи сяйво назовні бо нема місця йому більше під шкірою бо космос  не зовні  він лиш відображення  т...