Питалась ласкою

Питалась ласкаво, — чом, синку, ти зблід? А слів не знайшов І промовчав. — На північ, На південь, На захід, На схід Над трупами вигуки вовчі! Безсило повіки на очі впадуть, — Старечі до рук моїх губи… А бачу, — Безкрайя скривавлена путь… І трупи! І трупи… — Матусю! Хто очі мені замінив? Всміхнеться, щоб сліз не побачив… Сама — до вікна, до неораних нив — І плаче… Далеке майбутнє! скривавлену мить Якими житами засієш? … Ой, мамо! Чого це так серце болить, Що й ти не зігрієш!