Плакала вона

Плакала вона… Натомлену спину День ховав за дахами дач. А я з усіх фраз пам'ятав єдину, — — Годі, не плач. Годі? Не плач? Як це дико, їй-богу! Ой, яке мертве усе в словах! Взяти-б серце своє — й об підлогу! — Ах! Скрикнула-б раптом. В одну хвилину Бачила-б верстви моїх шляхів… Горбив день натомлену спину Над горбами дахів.