Танго

І знов з'єднались в одну оману О, дивне танго, — і сум, і пристрасть. Пливу на хвилях твого туману, Згубила керму, спалила пристань! І б'ється серце, і гнеться тіло В твоїм повільнім і п'янім вирі — Блакитне сонце мені світило, А буде чорне, а може, й сіре... Чекає прірва на кожнім схилі — Та сум і пристрасть манять так п'яно. Пливти все далі, віддавшись хвилі. Зрадливе танго, твого туману, Та завтра, вранці, під перший промінь, Мені не пристрасть туманна сниться — Зоріє ясно в чаду і втомі, О, світла ніжність, твоя криниця.