Україно! плачу слізьми над тобою…

II. Укра́їно! плачу слізьми над тобою.... Недоле моя! що поможе ся туга? Що вдію для тебе сією тяжко́ю журбою? Гай, гай, невелика послуга! Ох, сльози палкі — вони душу палили, Сліди полишили огнисті на віки. Ті жалі гіркії — вони мені серце звьялили! Деремні для нього всі ліки. Чі ж мало нас плаче такими сльозами? Чі можем ми, діти, веселими бути. Як ненька в недолі, в нужді, побивається нами? Деж тута веселого слова здобути? Говорять, що матері сльози гарячі І тверде, міцне́є каміння проймають; Невже найщиріші кровавиї сльози дитячі Ніякої сили не мають?