І це пройде…

Вже ріки часу зупиняють плин, і ти спочинь, В верхів'ях сосен промінь спочиває; І вічність навіть, наче мить, минає, І ми пройдем, злетівши в височінь. Шляху Чумацького струсивши терпкий пил, З під ніг натомлених, ходою акробата, Поміж смертей, що цілили в солдата, Та полонити не стачало сил. P.S. (Та ріки часу свій несуть потік, І пори року в чергу стануть знову. В садку вечірнім, заспіває пісню нову Моя зозуля й розпочне свій лік... Кує зозуля ТРИ а краще б Тридцять ТРИ, На небі сірім запаляють зорі, Де хмари линуть, ніби хвилі в морі, Й полеглих душі сходять до гори...) Зійдем з росою, з полуденним сонцем, Поміж привітних і страшних примар. Шляхами дивними між білосніжних хмар; Й матусі свічка згасне за віконцем... Та повернемося з вечірнею зорею, Всі повертаються у той, чи інший час. Туди, де руки рідні сповивали нас, І зводили із долею (для кожного) своєю. P.P.S. (І ріки часу знов підуть в потік, І пори року стануть в чергу знову. В садку вечірнім, заспіває пісню нову Мій...