Лірика

ЛІРИКА Я знаю, — Перекують на рала мечі. І буде родюча земля Не ця. І будуть одні ключі Одмикати усі серця. Я знаю! І буде так, — Пшеницями зійде кров; І пізнають, яка на смак Любов. Вірю. Знаю, сіренький я весь такий, Мов осінній на полі вечір… — Тягарем минулі віки На стомлені плечі! Серце здушили мені — мовчи! О, майбутнє моє прекрасне! Чуло серце тебе вночі, Що-ж, — нехай собі серце гасне! Хтось розгорне добу нову — І не біль, і не гнів, не жертва! Воскресінням твоїм живу, Земле мертва! Я — як і всі. І штани з полотна… І серце моє ноган… Бачив життя до останнього дна Сотнями ран! От! І не треба ніяких слів! — За мовчанням вщерть зголоднів. Зійде колись велетенський посів Тишею вірних днів! Ось і не треба газетних фраз! — Біль є постійно біль! Мовчки зросте десь новий Тарас Серед кривавих піль! Для вас, історики майбутні, Наш біль — рядки холодних слів! О, золоті далекі будні Серед родючих вільних нив! Забудь про надхненні свята, Що в них росила землю...