Дружба
by Марія Сніжка
Дитяча наївність лишилася
в таборі з літньою назвою "Дружба",
де на шиях носили намиста з мушель,
вчились підвищувати, а не змішувати.
Дешева тоналка на сонці береться
тріщинами,
з них проглядає вчорашнє світло
тіла зі здобного тіста і молока.
Визирає з-під смужок фенічок на руках.
Розрахуйся на перший/зайвий,
ставай останнім.
Білі — починають і програють,
виставлені за поріг без сукні,
перемащені вмістом
тюбиків м'ятної пасти.
Пісок налип на
червоні гарячі плечі,
на смак — цукровий,
як перші пестощі,
потім коле, як бите скло.
Постав за неї воскову свічку
на впадинку в животі наступної,
перш ніж кинути і цю теж.
Тішся, рухайся до знемоги
босоніж в бетоннім колі
сансари, у ритм прибою.
В погоні за нетривалим щастям,
розтерши п'яти.
Ніби 8 життів попереду,
і одне з цих безцінних "я"
не зле витратити на танці.