Ластівки-літаки знов пронизують обрій...

Ластівки-літаки знов пронизують обрій.\ Тихо тягнуть нитки білосніжного диму.\ Лежимо ми удвох при солоній водоймі.\ І неначе хвилини спливали години...\ . Твоя світла сорочка намокла. І льон\ вимальовує контури тіла вагою.\ Щирі, хтиві слова, свіжий бриз в унісон.\ Соковите кохання здіймає нагору.\ . У волоссі гуляють твої ніжні пальці.\ Ти охоплюєш пристрастно стегнами скроні.\ Забуваєм що сталось о 8:15,\ татуйовані нафтою води солоні,\ . сміттєве акне на блакитних обличчях,\ що мігрує туди куди тéчія носить,\ полум'яні діброви вогнем, а не листям,\ як зростають рапіри — шпилі хмарочосів.\ . Якщо раптом негода — без оторопіння\ ми підемо у сховище. Зрадять нам ноги —\ cподіваюся станемо злитою тінню\ на стіні після вибуху боєголовки.\ . Їм властиво з'являтися в серпні, назло\ дипломатії, людству, заявам пустим.\ А під нами пісок перетвориться в скло\ і омиється лихом — дощем із чорнил.\ . 29.06.2025