Життя чудове

Життя чудове — у нім забув слова, Лишилось кілька, лиш на малий віршик, Який розкаже вам, хто всьому голова У світі, що схожий на край грішних. У ньому — часолад, не зазнає корозій, У світі цьому живеш з усіх ти сил. У ньому не бува хуртечі в час амброзій, У світі цьому — дощі із сліз мерців. Створіння там живуть — сумні, але веселі, Співають пісні там, у повній тиші снів, І кожен день живуть, немов вода в пустелі, Спокійно тануть в морі, що повне почуттів. Журби у них нема, бо кожен з них є грішник, Вони не дорікають відсутності жалю. Вони лише співають ті оди героїчні Катам душі своєї, що сповнена вогню, Який ніяк не згас під водами страждання, Від них тільки міцнів, ще більше розгоравсь. Надію ніс вогонь створінням аморальним, Тьмянів лише їх дух, а от вогонь — горів. І навіть у найгірших в душі пала Надія — Тому саме вона — усьому голова! Бо від Любові ти тонеш, мов у книжці, А Віра їх у світ цей привела...