І най чека

І най чека мене відома невідомість. Вона не проклятуща, не свята, Бо на шляху її підносять зорі В далеку далечінь незнаного митця. Я геть усе віддам, щоби отримать волю Від упереджень, що живуть у світі цім. Вони усіх зв’яжуть у земні рамки, Що дух таврують рабським халуєм. І буду я боротись до останку За все оте, з чого складаюсь сам, І принципи, які палають палко, Мене ведуть туди, де вас нема. Десь там не споглядають скоса На тих, хто є інакшим від усіх. Десь там мене направлять стрімко В далеку далечінь, на інший край світів! І десь в кінці свого шляху земного Мене зустрінуть славнії мужі, Які так довго вже чекають того Тріумфу думки над уявою в душі!