Повернення

Легковірних рахують по головах, щоб скоріше вимкнутися й заснути. У країні одвічних зрад з них аби шерсті шмат,  але й та паршива, ліпшим вижити би. Знаєш, за барикадами є вода і пахне солоним вітром, не смогом шин. Та знову і знову вертаємо в місто густих дощів, барвистими гупі між N-поверхових рифів. Лишайся слабкою скільки тобі завгодно, хоч би й до ранку,  та виживе той хто виплив. Спалах вихоплює з пам'яті безстрокове, спалах підсвічує вічне. Зарево з ночі випалює контур міста, той силует, що в зіницях  мов скарб носив. Спів цвіркунів часом не відрізниш  від свисту. Так просто змиритися,  бо вже немає сил, та часом в "тримайся"  чується гавкіт псів, часом тримаєшся,  щоби не підвести лінію розрізу між тим,  що "до" і "після". Бо у фіналі пісні,  з-за кожної з цілих спин безперечно лунатимуть голоси. Безперервно лунатимуть голоси. Ризикни, попроси замовкнути.