Мінливість погоди

Погодка в Києві химерна, Прокинувся під звук дощу, Який мені меланхолійно Співає пісню про весну. Про те, яка вона чудова, Як світ наповнює життям, А я лежу собі без руху І тугу віддаю думкам. Ну що ж, вставати я не хочу, Але я мушу, тож встаю, А у квартирі холоднеча — Швиденько в душик я біжу. Поки я мився, вже й зігрівся, Почав вдягатися, як тут — Вже за вікном малі сніжинки, Танцюючи, вкрива весну. Зачухалась в голові думка, Не знаю зовсім, що вдягнуть, Мінлива нині ця погодка, Мене кида то там, то тут. Ну що ж, нікуди йти не хочу, Але я мушу, тож іду, Праця сама себе не зробить, Тож у метро спуска журбу. У ньому їду та дрімаю, На інший край свого життя, І от з підземки я повільно, Підйом веду у безвість дня. Виходжу я з метро на гору І знов не вірю в те, що тут На небі жодної хмаринки І сонце сяє досхочу. І цілий день, мов естафета, То дощ, то сніг, то сонце тут, Міняються поміж собою, Йой, дідько, люблю я весну!