Не іграшка 💔

"Я, бл*ть, не іграшка!" - каже вона постійно. Між нами — то міліметри, то стіни... Очей чорний космос - Сльози блискучі, мов зорі, Стискається серце до розміру інфузорії... Між нами - страхи, сірий світ та дикі образи... Душі, покриті голками, мов дикобрази... Чорна смола її сукні спада до колін, Вбиває свідомість цілунків її мескалін... Вбиває свідомість дотиків її струм, Варто лише торкнутися її струн... А їй би збирати волошки, сушити полин, Розводити хмари руками й часу плин Спиняти й стискати, Кликати духів лісних, Читати по рунах, Бачити віщі сни... Варити чарзілля, славити Рідних Богів, У серце своє не впускати людей без бахіл, Спати з котом, споглядати вогонь у печі, В прозорих озерах плескатися уночі... Від Азазелло на тіло мастити крем, Втікати на Лису Гору від власних проблем, Плести віночки, ставати зозулею вмить... Та ось вона просто... навпроти мене сидить... Та ось вона просто... і складно так водночас... Коли ти із нею, забудь все чому навчавсь. Її почуття та іс...