Дівчина-хімік 🧪
Бути поетом – значить, чаклувати,
Розробляти закляття, мов розробляють ліки.
Доки усі прості смертні втикають у чатах,
За моніторами тліють літературні еліти...
За моніторами тліють, згораючи, мов комети,
Творять заклинання, як тролі творять комменти,
А потім кинжалом встромляють їх в людські душі,
І наче нічого не сталось, сидять собі непорушні...
Поет може бути льотчик, а може художник,
Із поезією можна все навкруги ототожнити...
Я знав одну дівчину, що душу на побут не виміняла,
Так ось вона ототожнила поезію з хімією...
Над нею небо кольору мідного купоросу,
Дивні реакції в серці викликало її волосся,
H2О закипало у тілі , не вистачало О2,
М'якенька, мов aurum, тверда, мов залізна руда...
Голос її звучав тихо й водночас лунко,
Вона - поетеса, поетеса – значить, чаклунка.
Як нерви, скипав її казанок з реактивами
І з римами...
І щось вона там мішала в своїх пробірках...
Ставало солодким те, що спочатку гірко,
І стискалось у цятку те, що спочатку Всесвіт,
Вчителька в школі — коро...