Ширі
by Дмитро Козій
Поразки крик полями страт,
сягає розпечених небес благання.
Десятки тіл нещастя обійма,
голову стискаючи стражданням.
Волосся голками у шкіру пророста,
думки́ собою заміняючи поволі.
Нестерпним присмаком на язиці буття,
доля народу розчиняється в неволі.
І понад вік триває день той клятий,
викарбовується в пам'яті журба.
Минулого ніби й не було ніколи,
біль витісняє залишки єства.
Все, що зостало бажаним й відвертим,
скорбота смерті, а не життя пусте.
Лиш тим, кому поталанило вмерти,
долю манкурта трагічну не знайде.