Кит

У мареві відчаю, там за горбами, Де виживання єдина мета Моє імʼя билося в стінки жилаві Черева дужого, злого кита. Який проковтнув кораблів десь пів сотні, Поласував мріями про майбуття. Десертом назвав він пʼять галеонів За зубочистку узяв два весла. Тріщали в зубах щогли і стерна І хвилі мовчали, ковтаючи крик Вмирала потрохи надія мізерна І в пальцях згасав останній сірник Я в клітці із ребер, засуджений смертник Мій пульс переплівся з китовим виттям Немає рятунку, хоч місяця серпик Часом відчуваю, бо ж знаю – він там! Я б міг повернутись, ступати на землю Зріктись екіпажу, свого корабля Торкатись дощу, трави, або ж скелі Та ж ні, вполювати схотів я кита! І хто ще кого, сиджу в напівмряці Життя перед оком вцілілим іде На горизонті одні лише втрати Усіх не згадаю, бо памʼять гниє. Зламала безодня точку останню Безýм вже їсть, як човни, мою суть Сам обрав в долю, спокуси бажання Вже й не пригадую, як мене звуть. Серце бʼє в такт монструозним мотивам На язику відчувається сіль Я вже п...