***

Зникаю посеред моря, мов три веселкóві рибки в акваріумі. Торкаюся скла, його єдиної безперервної грані. Розбиваю його, принаймні намагаюся, ріжу ним плечі. Хотілося б, аби моє життя більше не було втіленням втечі. Щоб за кожним кутом не будувались перепони із лего. Їх так важко зламати, особливо коли впираються в небо, Коли, дивлячись вгору, абсолютно не бачиш птахів, лише простір. Усе моє існування вміщається в одну клітинку паперу, в якій я самотня. Повітря, яким я дихаю, закрите у трьохлітровій банці. Навколишнє, якого торкаюся менше, ніж кожна із пучок пальців. Штучно-виведений організм, яким я себе відчуваю, виходить із-під контролю. Будеш тим, хто надасть йому сенсу, позбавивши болю?