і

На приколі долі намалюю колискові, Ми по колу, все доволі, залишимось на повторі. Десь між “потім” і “ніколи” загубили власні ролі, І сміємось так поволі, ніби тріщини в альбомі. Руки тягнуться до світла, та знаходять лиш долоні, Що тримали нас учора, а сьогодні вже холодні. І слова уже не гріють, тільки губляться у фоні, Ми красиві на папері, а в житті — тупі й безмовні. Наче місто після зливи — тихі, сірі, напівсонні, Ми шукаємо спасіння у чужому телефоні. І допоки ніч малює зорі та обличчя монотонні, Ми по колу, все доволі, залишимось на повторі.