безконтурні карти

є декілька міст, що мене будували стріха і гні́зда Буська підглядання за плинністю Західного Бугу глибокі пірнання, де пальці намацують пляшки з піском, аби тоді, як вирветься остання бульбашка дихання, вигукнути з липневої води: - на дні ще три є юність і в ній є Львів книги з бібліотек першокласна трава, що накладала Veto на вірші відчуття, що так буде завжди підозра, що зрілість мене обдурила там, у лабіринтах підвалів, сходів і вітражів я точно знав, що мене любили є моноліт і бетон Києва  запах вокзалу в передноворічну ніч мене вабила його гостра, як бритва, серйозність кинута слухавка: "ми вас нє панімаєм, ви хатітє работать?"  кинуте серце в п'яти хованки від маминих подруг у ванній кімнаті де плавали самоомани що мене на Дніпровій воді  ніщо не зможе втримати а далі - всі ті фальшиві Кракови з їхніми смоґодраконами й пащами корпорацій люди, до яких мені байдуже, і яким тим більше байдуже до мене. і звірі тут інакші і збіжжя пахне ніяк. я задихався відкашлював, поки час втіка...