Мідний бик
автор: Дмитро Козій
В середині бика...
Тьма розчиняється у звуках,
гуркіт юрби пульсує в голові.
В просторі глухі струни акорду,
відлунням смерті грають на душі.
Словесна жовч-амброзія гірка,
проклятий сам момент створіння.
Крик, крізь призму страху й каяття,
летить у натовп протяжним ревінням.
Ерзац свідомості-очей шалений страх,
провіщує мить сповнену лиш болем.
Вирок долі звучить у ката на вустах,
сповнюючи полум'я пекельним горем.
Біль...
Біль переповнює келих відчуттів,
проливаючи тьмяне вино страждання.
Легені жадібно ковтають в хрип,
розпечене повітря безталання.
Полями маків квітнуть пухирці,
тіло оголене єство знущання.
Бурхливим вирієм злетять у вись,
птахи агоній судомного мовчання.
Контур облуди загравою сповитий,
тіло повільно перетворює на прах.
Немає болю, сумнівів й страждання,
лиш рук творіння, що викликає жах.
"Митець - сам собі кат та творець"