Грім і білина

ㅤㅤㅤㅤАкумуляція ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤмиттєвий спалах ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤгрім і білина. у далині зростає вершник — громова стіна. В душі вирує вітру буйний норов, а в контурах грудної клітки ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤсидить понурий кондор. І тягнеться доби стріла, й між вічі впада останній шанс ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤпопасти нам в один вагон, щоб двічі подивитись в твої очі, трохи вдихнути літню спеку й юний спокій. Десятки раз запутатись думками в косах, та хоча б разок сказати те, ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤпро що не в змозі й досі. В тенета слів сповиті пасажири, у смутку дня мрійливо гомонять про днини, а в спектрі відблиску в кінці вагона ти стоїш вродлива та безмовна. Й красі твоїй, слова, що вітер, який несе до вух зівак лишній епітет. Вроді — потрібен лиш спостерігач ㅤㅤㅤㅤㅤта замурований у плині часу час. Я так боюся — боюся просто підійти, цей день був відміченим в моїм календарі. Я слово дав "собі" й "тобі" уявно. Ти подивилась мимо мене, явно ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤу кінець вагона. ㅤㅤㅤГолос — вириває, кидає і шматує. ㅤ— Шановні пасажири кінцева станці...