Сомнамбула світанку

Стіни пересуваються із тілом — понеділок, немов уві сні несуся стрімко вниз. Але я знову в бетонному масиві, посеред ліфту розгубленим повис. Вівторком небосхил світанок сповивав, я серед натовпу прокинувся у хмарах. Мене чекав розхристаний трамвай, що падав тінню в глиб міського храму. Так стрімко середа ввійшла в цей храм, спаливши іпостась облич похмурих. Юрба ходила з привидом Христа, а я воскрес піймавши вітер в грудях. Скляною брамою розкриється четвер, надію розстеливши млявим гаєм. Я за столом серед тяжких голів, спіймав себе у відблисках екранів. Стрепенулась п'ятниця у цокоті часів, і погляди повисли в блідих стінах. Себе знайшов на вулиці німим, вздовж смуг із сутінкових ліній. Підтанула над центром ніч суботня, місто запашіло рум'янцями вогнів. Тебе побачивши замлів на місці, немов корабель на якорі далеких берегів. Привидом сумлінь проходила неділя, із пилом під стелею пастельних кольорів. Я прокидаючись падав знову в сон, мене чекають стіни, понеділок і бетон.