***

[ *Мʼятежного пориву крові дай,* *всевладний, всюдисущий вітре: сонця* *вклади в долоні тихі промені – сповна* *зазнати щастя й легкості* *дозволь нам.* ] Сягни своїм невидимим плечем до дна зіниці, віджени прийдешність: гримить солоне небо прадощем, ступає тілом перший подих – теплий. Стікають краплі сумнівів – торкнись рукою усесильною до часу: спини його, приборкай і зломи, мов вовчу тінь, що надить пащу до памʼяті майбутніх недовір, отруює прощанням срібну чашу. Спізнай її сповна, спізнай її, відмір! Надпий – діткнись надщербленого краю узвишшям губ, спини й спинися – ти, заблуканий у снах, спинися і спини, допоки ще тривають блакитні хмари за повіками й роса: спини цей світ – не дай йому прокинутись, не дай-бо.