Як я купував помідори і потрапив у пастку сектантів

Я просто хотів помідорів.\ Серпневих, стиглих, як щоки\ після третьої самбуки.\ Вийшов на Винниківський базар в капцях,\ зі стійким запахом вчорашніх рішень.\ Гаманець – пустіший,\ ніж моральний компас депутата,\ але душа просила томатів.\ Не тепличних — справжніх, ґрунтових,\ із землею під нігтями.\ З запахом гріха і тяжкої домодерної праці. Підійшов до бабці, що мала очі, як запечена цибуля,\ а вона каже:\ – Не бери ці, візьми ці –\ вони благословенні. А я, дурний, беру.\ І тільки зважила – світ затремтів,\ ніби я обрав червону пігулку з «Матриці»,\ але замість Морфіуса – з-за прилавку вийшли троє:\ в халатах, як у санітарів з Кульпаркова,\ і в кожного – на грудях бейдж: «у Помідорах істина». Повели мене між рядами,\ де продавали лише одне –\ правду, замотану в пакети з АТБ.\ – Кожен овоч має душу, – сказав головний,\ він був схожий на Петра\ з приймального відділення,\ тільки з трьома підборіддями і\ і вінком сплетеним з кропу. Я пробував вирватись –\ але вони почали співати...