Дорога в Емаус

Ми ходимо по порожній країні,\ де стовпи ЛЕПу стоять,\ наче кам’яні баби посеред степу.\ Ми ходимо по порожній країні,\ де навіть тіні в черзі чекають,\ щоб на різьбленій дощечці\ вербовій\ пройтись…\ Дивись, годинник\ не тікає –\ хоча Скрябін давно говорив,\ що скоро війна. Ми ходимо – і земля під ногами тепліє,\ наче грілка на литці моєї прабаби Марії,\ яка частувала однойменним печивом\ і мандаринами.\ Дарма, що покійна вже\ дюжину років.\ Ми ходимо – і кроки наші\ звучать, наче в’язка ключів\ у кишенях Єгови.\ Він, до слова, теж не знає,\ де вихід,\ але боїться зізнатись. А ми все ходимо по порожній країні,\ шпаримо ступні\ до крові і струпів.\ Унизу вже розтанули\ затоплені лавою\ віра й любов.\ У їдкім чорноземі\ знаходжу ще саджанець.\ Полию, одобрю –\ може ще заплодить. Що ви там кажете,\ любі прокажені,\ чи ви це читаєте,\ чи ви ще є тут? Невідь-чому\ доля ображена\ пожирає нас\ заживо,\ а ми все ще ходимо,\ ми все ще тут…