Високі жовті квіти
автор: Остап Кудлатий
доки високі жовті квіти\
ростуть,\
сонцем пригріті,\
на полях між Тисменицею\
і Галицьким перехрестям,\
і перед хрестом ще досі складають\
обітниці вірності
ти, окутана у вранішній тиші —\
пиши мені безперестанку!\
ні, не вірші.\
достатньо цієї\
Метафоричности.
пиши мені, "як я?" і "де я?"\
яку божевільну ідею\
вродила хвора моя голова.\
лови протяжність вітру,\
що гуляє наче істинний шибеник\
між столітніми шибами.
шипами торкаються квіти пальців твоїх\
і сміх роздирає малинове горло,\
що гордо взиває моє ім'я,\
повіки вкривають пилком повіки\
з-під яких погляд твій — наче мед:
Солодкий від спогадів\
Гіркий від бувалости\
Липкий, наче наші останні...\
Обійми!