Черевик

під ранок\ світло повзе через\ відчинене навстіж вікно\ тонесеньким променем\ і зупиняється на черевику – не на парі,\ а на одному\ старому, з обдертою підошвою\ та діркою в районі п’яти черевик споглядав\ п’ять останніх поцілунків на спомин\ перед тим, як залізниця\ потягла його далеко на схід\ східцями він здіймався\ на найвищу точку\ напівзруйнованого будинку\ коли ще він був цілим\ і на тій, ще вцілілій нозі\ йому усміхався брат-близнюк його покинули тут ще у березні\ разом із пальтом, курткою\ рештою речей, що залишилися\ і повідомленнями, які вже ніхто не прочитає пил на шнурівках зберігає історію,\ що говорить за себе сама –\ із запахом диму, що в’ївся в тканину на плитці видно сліди\ від колись гарячої кави\ (той, хто носив черевик,\ не допив її\ коли збирався востаннє) зараз у цій кімнаті тихо\ але якщо стати саме в той промінь –\ що лине наче із позаземних світів почуєш, як стіни ще пам’ятають\ залишки сміху\ доторки пальців\ і звуки кохання\ що обірвалось назавжди