Невагомість

З висоти  позахмарного верхів'я внизу  все стає схожим на  пастельний колаж  про смерть. Поза кулісами туману синього, що манить  тоненькою стрічкою, дорогою, що як лезо  розрізає шляхом до Дрогобича,  де за здобиччю  женуться юні орли. Горлиці лише повернулись  із теплих країв  і доїдають окраєць хліба,  щойно з печі  одного із сіл північного схилу Карпат. Тут загубився сад, деформований і пошрамований, укладений в рамки  штахет й кабелів. Вже понад тисячу днів –  це прихисток для десятків,  сотень і тисяч розритих могил. Схил опівнічний ще пам'ятає,  як ніжно сонце голубить в зеніті, але сніг, мереживом розкиданий ще не розтанув. Я злітаю все вище.  Крихтами  з вуст ангелів несуться напутні слова. Полонину залюднили  вівці й кози,  бігають, просять доторку пальців моїх. І я зміг. Зміг повернутися до друзів  лише на коротку мить про зупинку якої молив колись  Фауст. По вусах моїх стікає пінне: портер чи айріш стаут –  не згадаю. Пам'ятаю лиш регіт, що ґелґіт колише, всі навколо щос...