Журба за минувщиною

А ми йдемо з тобою п’яні, Отруєні п’янким вином, І все навколо нас духмяне, І все блищить весняним сном. Пейзажка, сонцем оповита, Всміхається чимдуж мені. По ній я йду та споглядаю Пейзажі дивні й чарівні. На Старокиївській тій гірці Лежать руїни десятин, А недалеко, прям від неї, Сміється ідол — мій кумир. Колись його тут поважали І жертви славні несли всі, А зараз же він — дань поваги Часам, які для нас чужі... Його та інших зрадив підло Той Володимир із хрестом, Бо, бачте, хтів вже поріднитись Із візантійським тим "царьом". Він геть забув стару образу, Яку наніс той клятий рід, Який ще молодого князя У пастку люту заволік. Ти одружився на принцесі, Відкинувши своїх богів, І, мало того, на додачу Увесь народ мечем хрестив. Відкинув пращурів закони, В хреста увірував? Авжеж. З тобою був він ще відтоді І ґвалтував Рогніду теж. З тобою на плечі сидів він, Коли старшого брата вбив, Коли навідував гареми, Коли нарід вогнем хрестив. Ну точно не заради жінки Пішла ця гнида на цей...