Відчуженість
автор: Михайль Семенко
Зимно. Давно не падав сніг.
В зимі сьогодні — якась примушеність.
Віти, мов дротові, вібрують — смутні,
і в її очах — легка відчуженість.
Голоси пронизливі пройдуть над садом.
Смуток унісонів шукає — не знайде.
І я не вилізу з цих вібрацій, я — ніби вчадів,
і серце викрикує безглуздо: знайте! знайте!
Не знаю сам, що потрібно моїй утомі.
Випроставшись — зосередковуєш дбайливість.
Все так природно — дивишся на солому,
деалізуєш дівочу полохливість.
ВІДЧУЖЕНІСТЬ